ТАЄМНИЦЯ «ЧАРІВНОГО СВІТУ»

✅✅ТАЄМНИЦЯ «ЧАРІВНОГО СВІТУ»✅✅

/доктор пед. наук, професор Лещенко Марія Петрівна,1999р./

…Полтава. Затишний будинок на вулиці Леваневського. Своїми розмірами він поступається перед іншими шкільними будівлями міста. Але для тих, хто прийшов сюди вчитися, вирішальним стало педагогічне спрямування — уславлення величі людського духу, культу добра і любові. Тому і назва цієї школи — «Чарівний світ».

Не простим було народження школи, її становлення і розвиток. Тепер видаються майже неймовірними зусилля ініціаторів цієї новаторської педагогічної справи — науковців, учителів, батьків, учнів.

Було важко і водночас легко, бо йшли дорогою, визначеною світлом ідей Г.Сковороди, К.Ушинського, Софії Русової, Г.Ващенка, В.Верховинця, Я.Корчака, В.Сухомлинського, У душах повноголосо звучали слова нововідкритого для нас українського педагога Якова Чепіги: «... немає вищого ідеалу для людськості, як зберегти суцільність дитячої природи, гармонію правди, краси і добра в ній. Щастя дитини — єдине дійсне щастя на землі» [1; 36].

Перше і найголовніше, що потребувало невідкладного вирішення у новоутвореній школі – це проблема становлення і розвитку людської особистості, її взаємини у суспільстві та природі. Тобто у площині безпосередньої педагогічної практики розв'язувати складне загальнофілософське завдання: яке твоє місце і призначення, дитино, на цій землі.

Отже, стежка до серця кожної дитини випливала з наукових досліджень людської природи, яка не зводиться до абстрактних закономірностей, а являє собою явище набагато глибше, ще наукою до кінця не збагнене, сповнене таємниць і несподіванок.

Стрімке бажання пізнати власне «Я», побачити навколишній світ крізь призму особистісної неповторності покладене в основу першого знайомства дитини зі школою. Ця мета реалізується у процесі проведення циклу інтегрованих занять під назвою «Хто я такий?».

Ось фрагмент цього заняття. Діти сідають на килимку, утворюючи коло. Учитель називає себе, імена і прізвища учнів, звертається до них: «Сьогодні ми будемо слухати музику наших імен, розкриватимемо таємниці, які приховує ім'я кожного з нас, спробуємо дізнатися, чим люди подібні, а чим відрізняються». Діти слухають розповідь про значення імен, самостійно або з допомогою учителя викладають ім'я з м'яких іграшок-літер, мозаїки чи природного матеріалу (листочків, жолудів, каштанів), вимовляють ім'я тихо і голосно, рвучко і протяжно; вслухаючись у його звучання, аналізують звуковий і буквений склад кожного, пантомімічне інсценують легенду-казку про своє ім'я...

Поглянувши на себе і однокласників, діти починають розуміти, що при всій подібності немає абсолютно однакових людей, як немає однакових листочків, квітів, птахів» Добре це чи погано? Дати відповідь на запитання допоможуть учням фантастичні подорожі в уявий світ, де всі квіти однакові (наприклад, ромашки), де всі люди однакові, де все однакове.

І починає маленька людина розуміти, що краса світу, в якому ми живемо, — в особистій неповторності кожної його частинки. Зникає одна частинка— і ніхто, і ніколи не може її замінити, бо такої самої просто немає.

Український поет Василь Симоненко писав:

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої – одні.

Тому треба любити і берегти один одного, бо кожен з нас — неповторність. Таким чином, з першого заняття учень усвідомлює право на власну неповторність, право на доброзичливість і любов учителя незалежно від того, який у вихованця колір очей, зріст, характер, темперамент, яка у нього пам'ять, увага, які у нього здібності.Отже, учень усвідомлює важливе людське право: бути самим собою.

Школа «Чарівний світ» — це навчально-виховний заклад, де щодня і щомиті задіяна педагогіка добротворення. Добро вчиться перемагати зло. Цей складний процес відбувається повсюди: в душах учителів і учнів, у просторі класу, школи.

Є надія, що енергія добра проникає разом з дитиною у кожну сім'ю, формує сферу добропрекрасного, як назвав це явище послідовник філософської спадщини Григорія Сковороди український письменник-філософ Василь Барка. Ця філософська категорія значною мірою визначає педагогічну, концепцію школи, адже завдання «Чарівного світу» — запалити, зберегти і розвинути енергію добротворення у кожного вихованця. При цьомувчитель сам омолоджується від життєдайної енергії добра і світла. Йде процес творення стилю і способу життя за законами добропрекрасного Всесвіту.

Засади, на яких будується педагогіка добротворення, охоплюють такі положення:

✔1. Школа — це світ, в якому живе дитина.

✔2. Дитина, незалежно від характеру, здібностей, зовнішньої привабливості, матеріального статку і соціального статусу батьків, має право не просто на життя, а на щасливе життя у школі.

✔3. Святий обов'язок учителя — внести живу душу у процес шкільного добротворення.

Загальновідомим критерієм оцінки ефективності учительської діяльності є подальша доля вихованців після закінчення школи (трудова діяльність, творчі досягнення, моральні чесноти тощо). І це правильно, але такий підхід до оцінювання якості учительської роботи не може звільнити педагога від відповідальності за теперішні діяння.

Проблеми утвердження гуманістичної педагогіки над педагогікою зла і насильства є вічними. Вони такі ж актуальні напередодні XXI століття, як і сто років тому.

страх і мужність у початковому вихованні», у якій провів всебічне дослідження тих виховних систем, що ґрунтувалися на принципі «залякування вихованців». Оскільки педагогіка добротворення є антитезою вихованню страхом, вважаємо за потрібне зупинитися на цій проблемі детальніше.

У своєму дослідженні П.Каптєрєв стверджував, що система виховання страхом є «однією з найрозповсюдженіших систем, а всі інші — є тільки спроби звільнитися від її засилля» [2; 14]. Такі пануючі у суспільстві міжособистісні взаємини механічно переносяться на життя і діяльність дітей. Визначивши страх як «передчуття майбутнього страждання», видатний педагог провів аналіз зародження і розвитку системи виховання страхом. Охопивши період від стародавньої Спарти до початку XX століття, дослідник визначив, що школа, а нерідко і сім'я, перетворювались у «катівні, де мучились діти», бо кожен, хто займався вихованням, вважав себе наділеним правом карати дітей — «виправляти» їхні недоліки.

Нікого не залишать байдужими слова Каптєрєва: «Через всю історію існування людства і по теперішній День чується постійний плач і крик дітей, начебто відданих на виховання і навчання, а насправді підданих жорстоким тортурам» [2; 7]. Часи змінилися, фізичні покарання відійшли в минуле. Але дитина все одно не застрахована від страху і приниження. Не можна забувати, що душевні страждання руйнують дитячу особистість ще підступніше і сильніше, ніж методи фізичних знущань.

психофізичного стану дитини. Під впливом страху дитина нервується, почуття дають неправдиві уявлення, знищується логічність думок, розвиток розуму гальмується і витворюються хисткі моральні переконання, виховується істота безвільна, боязка, шкідлива для людськості» [1; 36].

☑3. Дитина накладає на вихователів великі моральні обов'язки — «зберегти її природу такою ж чистою, що прагне правди, краси і добра, якою вона появилася на світ Божий, не калічачи її волю» [1; 25].

Дослідження Каптєрєва, Чепіги та інших педагогів-гуманістів не втратили і не втрачають своєї актуальності. До «Чарівного світу» приходять діти не тільки віком б—7 років, а й старші, які повною мірою відчули на собі наслідки виховної системи, побудованої на залякуванні, прищеплюванні почуття неповноцінності.

Яким же уявляється нам сучасний учитель-добротворець? Головна магічна дія педагогіки добротворення — це повернення дитині віри у саму себе, відновлення розтоптаної людської гідності.

Та процес цей непростий. І знову на думку спадають слова П.Каптєрєва: «Але якщо хтось переконається, що одна з корінних основ колишньої системи виховання — страх — зовсім не годиться, що ця основа підгнила і вся система повинна бути побудована на новому і взагалі кращої якості фундаменті, той визнає, що правильне виховання дітей не є простим і легким і що робити його голими руками і вільною, від потрібних знань, головою не тільки важко, а й абсолютно неможливо'» [2; 85].

Так, дуже легко зламати дитину, а от відновити світло дитячої душі, створити умови для її розквіту набагато складніше. Якщо на психофізичну реабілітацію учнів молодших класів педагогічний колектив школи витрачає, як правило, кілька місяців, то для дітей підліткового віку інколи і року замало.

використана учителем педагогічна технологія не ефективна, іншими словами, просто не підходить саме цій дитині. Таким чином, проблема не в учнях, а у навчальних методах і прийомах, зрештою, в особистості вчителя. Це через його професійну безпорадність дитина не може успішно навчатися. Тим, хто не погоджується зі мною, дозволю собі нагадати про Альберта Ейнштейна, Володимира Вернадського та про інших геніїв людства, які були далеко не найкращими учнями в школі.

У «Чарівному світі» учитель не порівнює успіхів учнів, не співставляє якість їх відповідей, а визначає цікаві думки, нетрадиційні підходи при розв'язанні навчальних завдань кожним вихованцем, радіє і вірить у нього. Завдання учителя творити таке поле добра і любові, щоб кожна дитина довірливо ставилася до педагога, любила його. Лише за таких умов приходить справжня зацікавленість навчанням, осягається «щастя шкільного життя», відбувається реалізація природних нахилів і здібностей учнів.

Дар відкрити чарівну квітку обдарованості школяра дається не кожному, а лише тому, хто насправді любить дітей і вміє прокладати стежинки до їхніх розуму і серця. На наш погляд, учитель повсякчасно несе відповідальність за результати своєї педагогічної діяльності. Ці результати можуть бути оцінені у будь-який момент часу і у кожній точці простору, тобто вони властиві для довільної форми організації навчального процесу (урок, інтегроване, позашкільне заняття тощо) і для різноманітних методів, прийомів навчання і виховання.

Ці результати проявляються у атмосфері, що панує в класі: в одному — діти з задоволенням зосереджено працюють, на їхніх обличчях радість, бажання спілкуватися з учителем; в іншому — діти скуті, «напружені», нудяться, з нетерпінням чекають закінчення уроку, полегшено зітхають, коли вчитель виходить з класу.

Справа в тому, що кожен учитель є творцем світу, в якому живуть діти упродовж уроку. Саме у цьому проявляється мистецький характер діяльності педагога. Іншими словами, кожен учитель є митець, подібно до художника, композитора, режисера. Якщо продуктом творчої діяльності художника є картина, композитора — музика, режисера — вистава, то результатом педагогічного мистецтва є світ, в якому живуть діти у даний момент часу на конкретному уроці. Підкреслимо, що головне завдання учителя полягає не стільки в безпомилковому вивченні і в точній передачі змісту навчального матеріалу (краще за вчителя це зробить комп'ютерна програма), як у вмінні «одягнути» суху інформацію «у живу одежу слова», яскраві барви і трепетні почуття, зробити її привабливою і особистісно значущою для учня.

Правдива іскра Прометея.

А видатний український педагог-гуманіст Василь Сухомлинський ось як описав процес добротворення за допомогою слова: «У ті хвилини, коли краса слова, його поетична грань допомагає мені закарбувати навіки незабутні хвилини дитинства рідної мови, в душах моїх вихованців твориться те, в їм я чого я взагалі переступаю щодня поріг школи, в ім'я чого веду дітей нелегкою стежиною радощів — здобування, відкриття, осягнення краси. Твориться ось що: від кожного дитячого серця снують тисячі ниток до того великого, вічного, ім'я якому — Народ, його віковічна мова, культура, казка, поезія, література, школа, сім'я, слава поколінь» [3;5].

Поряд зі словом могутніми енергетичними джерелами творення естетичного поля виступають природа, музика, образотворче, драматичне мистецтво. Але слово є першопочатковим і визначальним фактором, який відкриває доступ до духовного світу дитини.

Школа, де буде створено потужне естетичне поле позитивного потенціалу, стане тим місцем омріяним, до якого прагнуть діти. Всю свого роботу ми спрямовуємо на те, щоб таким місцем стала школа «Чарівний світ": тут кожна дитина відчуває себе потрібною і значущою для інших, відчуває, що її люблять.

могло бути інакше, адже у школі реалізуються педагогічні технології виховання мистецтвом.

На перших етапах нашої роботи були розроблені технології створення естетичного поля, позитивного потенціалу, на окремих предметах для дітей дошкільного, початкового шкільного віку, підлітків.

Сьогодні уже задіяно цілісну програму виховання. У початковій школі мистецтво є методологією навчання, тобто весь державний компонент (рідна мова, читання, математика, природознавство) засвоюється за допомогою казки, поезії, драматичного, музичного, образотворчого, хореографічного мистецтв.

Крім цих дисциплін, у школі проводяться заняття з мистецтва мислення, самопізнання і спілкування. Завдяки використанню мистецьких методик стало можливим успішне навчання дітей іноземних мов. Змістовно і цікаво відбуваються заняття з життя букви, числа, послідовно плекається «дитинство мови».

У «Чарівному світі» дитина має щасливу можливість навчатися «у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці та грі, й особистій творчості, красі, що надихає Її серце» [4;23].

У своїй школі ми зробили перші практичні кроки до реалізації педагогіки добротворення. Дитина, її творча особистість, можливості повнокровного становлення і розвитку неповторної індивідуальності — центр наших наукових досліджень, пошуків і відкриттів.

Література:

1. Чепіга Я. Страх і кара // Світло. — 1912. — Кн. 6, 7.

2. Каптерев П. О страхе й мужестве в первоначальном воспитании // Знциклопедия семейного воспитания й обучения. — 1901. — XXXVII.

3. Сухомлинський В. Джерело невмирущої криниці: З листів до словесника // Українська мова і література в школі. — 1989. — № 7. — С. 3—8.

4. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: в 5 томах. — Т.4. — К- Радянська школа, 1977.